Після занепаду Римської імперії франки германського походження розповсюдили свою зверхність на Галію і прийняли латинську місцевого населення.
Піпін Лагідний, а потім і Карл Великий, який правив з 768 по 814, намагалися відновити лад Римської імперії і надати більше значення класичній латинській. Карл Великий відкрив школи, де духовенство придбавало, з елементарними поняттями про виховання, знання чистої християнської догми про навчання народу. Навчання велося латинською мовою.
Але народ втратив свою латинську. За декілька століть мова сильно еволюціонувала, щоб стати “простою (сільською) романською” і більше ніхто не використовував класичну латинську.
У 1813 Церковний собор Туру офіційно наказав священнослужителям користуватися мовою простого народу, щоб бути доступними в розумінні для прибічників.
У такий спосіб церква підтримувала народні діалекти на шкоду класичній латинській. Так, з одного боку, літературні і освітні зусилля зміцнювали латинські традиції, а з іншого – натуральна лінгвістична еволюція і поширення християнства надали народно-розмовній мові свободу дій і вона не припиняла поширюватися.